ОСОБЛИВОСТІ ГНІЙНОЇ ХІРУРГІЇ ДИТЯЧОГО ВІКУ Гнійна інфекція є однією з основних проблем дитячої хірургії через наростання числа хворих з даною патологією, зростання важкості її клінічного протікання, труднощами в її лікуванні. Протікання хірургічної гнійної інфекції має ряд особливостей порівняно з дорослими, що зумовлено АФО дитячого організму. АФО, що зумовлюють особливості протікання гнійної інфекції в дитячому віці: 1) недостатність розвитку бар’єрних систем організму: - мала товщина рогового шару епідермісу та базальної мембрани шкіри; - недостатній розвитку сполучнотканинних перетинок та фасціальних листків у підшкірній клітковині та глибших шарах; - незрілість імунної системи (недорозвиненість та слабка диференціація лімфоїдної тканини, недосконалість функції ретикуло-ендотеліальнї системи). 2) недорозвиненість нервової системи (що призводить до генералізації збудження, а потім замежового гальмування у вазомоторних центрах → генералізований ангіоспазм → вазодилатація → розповсюджений набряк, схильність до виникнення септичного шоку); 3) підвищена гідрофільність тканин (схильність до генералізації набряків - нездатність діючих агентів (антибіотика, антитіл) проникати в зону гнійного запалення, генералізація інфекції); 4) у новонароджених немає стійкості до патогенних мікроорганізмів (оскільки вони вперше зустрічаються з даним збудником); 5) відсутність симбіонтів макроорганізма у новонароджених. Крім цього, протікання гійного процесу залежить також від виду та патогенності збудника. Так, найчастішими збудниками є стафілококи (в першу чергу золотистий та білий), стрептококи, диплококи, кишкова паличка. Основну роль відіграє стафілокок. Особливостями стафілокока є його виражений сенсибілізуючий вплив на макроорганізм, значна резистентність до впливу факторів зовнішнього середовища, швидка адаптація до використовуваних лікарських речовин. Гнійна інфекція – частіше за все інфекція сенсибілізованого організму (Давидовський І.В.). Протікання гнійного процесу залежить не стільки від вірулентності мікроорганізму, скільки від резистентності макроорганізму. Пусковий механізм інфекції – не підвищення вірулентості мікроба, а зниження імунітету макроорганізму. Гнійно-запальне захворювання супроводжується загальними та місцевими реакціями. Місцеві: некроз → набряк → пригнічення фагоцитарної реакції РЕС, нейтрофілів. Загальні значною мірою зумовлені гнійною інтоксикацією і проявляються високою температурою, диспетичними розладами. Є більш вираженими у дітей раннього віку. Протікання гнійно-запальних процесів може протікати гостро та хронічно. Гостра стадія х-зується бурхливим розмноженням мікроорганізмів. Хронічна стадія х-зується пристосуванням міроорганізмів до антитіл і антибактеріальних засобів та низьким імунітетом макроорганізму. Основні задачі лікування дітей з гнійними процесами: 1) боротьба зі збудником (пригнічення його життєдіяльності); 2) ліквідація інтоксикації; 3) активізація імунобіологічних сил макроорганізму; 4) нормалізація порушень гомеостазу; 5) прискорення регенерації тканин. Лікування гнійних процесів обов’язково повинно поєднувати вплив на мікроорганізм та макроорганізм і лікування місцевого процесу. І. Вплив на мікроорганізм: боротьба зі збудником у гострій стадії починається з призначення антибактеріальних засобів (тому що початок захворювння х-зується бурним розмноженням мікроорганізмів), в першу чергу – антибіотиків. Антибіотики призначають: 1) у великих дозуваннях (максимальних вікових з розрахунку на одиницю маси тіла, причому відносні дози є вищими порівняно з дорослими); 2) переважний шлях введення – парентеральний (в/венний, в/м’язовий) та місцево у вогнище інфекції; 3) раціональне використання антибіотиків (у відповідності до бакпосіву та антибіотикограми протягом не менше 5-7 днів із заміною їх без інтервала); 4) комбінація двох-трьох антибіотиків-синергістів (тобто тих, що діють на різні ланки життєдіяльності мікробів та посилюють взаємний вплив, особливо при мікс-інфекціях). Мета ранньої антибіот...